Чи мають радіатори внутрішній захист від корозії та який їхній термін служби?
Сталеві панельні радіатори мають високоякісний зовнішній захист поверхні, але жоден із них не має спеціально захищеної внутрішньої поверхні. Захист внутрішньої поверхні забезпечується водою в опалювальному контурі. Кисень, що міститься у воді, реагує зі сталевою поверхнею, утворюючи певну кількість корозії. Після завершення корозійних реакцій увесь кисень у контурі споживається, і процес корозії припиняється. Дуже важливо, щоб система могла безперешкодно розповітрюватися та щоб контур не піддавався зайвому повторному заповненню й зливу. Термін служби сталевих радіаторів тісно пов’язаний із правильним проєктуванням і експлуатацією. Для його максимального продовження ми однозначно рекомендуємо встановлювати закриті системи без ризику потрапляння кисню та інших газів повітря в контур. За умови правильної експлуатації сталеві радіатори можуть служити 30 років і більше.
Чи можна встановлювати панельні радіатори у ванних кімнатах?
Звичайні сталеві панельні радіатори не призначені для вологих середовищ. Їхня корозійна стійкість при вологості повітря понад 70% значно знижується. Для цього були розроблені оцинковані радіатори. Зовні вони жодним чином не відрізняються від стандартної продукції. Електролітично нанесений шар цинку прихований під поліестеровим покриттям у відтінку RAL 9016. Асортимент звужений до моделей без конвекційних пластин задля досягнення максимальної корозійної стійкості. Детальнішу інформацію про оцинковані радіатори можна знайти в розділі Продукція.
Як запобігти замерзанню радіаторів?
Якщо ми не хочемо або не можемо користуватися опалювальною системою протягом усього опалювального сезону і з економічних причин навіть не бажаємо підтримувати її в режимі мінімального підігріву, необхідно заповнити систему незамерзаючою рідиною. Для цього існують спеціально розроблені антифризні суміші. Відкрита система заповнюється цими препаратами просто через розширювальний бак. Закриті системи можна заповнити після часткового або повного зливу контуру, наприклад через найвищу точку (автоматичний клапан розповітрювання або безпосередньо в радіатор). Важливо дотримуватися встановленого співвідношення води й антифризу та дати насосові контуру достатньо часу для роботи після повторного заповнення, аби забезпечити ідеальне перемішування. При заповненні системи антифризом необхідно враховувати зменшення тепловіддачі радіаторів через зниження питомої теплоємності теплоносія. Орієнтовні значення наведено в таблиці нижче.
У чому проблема, якщо радіатор не гріє або теплий лише частково?
Тут може бути кілька причин цього явища. Перша — завеликий радіатор. Це трапляється, коли розрахунок тепловтрат виконаний неправильно або якщо змінилися теплоізоляційні властивості будівельної конструкції (утеплення). У такому випадку встановлений прилад має віддавати значно менше тепла, ніж здатний. Це подібно до повільної їзди на потужному автомобілі. Цю причину можна відкинути, якщо в опалюваному приміщенні холодно тоді, коли прилад лише злегка теплий. Ймовірною причиною є недостатній протік, який може виникнути або через неправильне підключення радіатора (велика відстань від основної магістралі), або через неправильне попереднє налаштування термостатичного вентиля. У будь-якому разі зверніться до свого адміністратора будівлі або сантехніків.
5. Що є причиною шуму в радіаторах?
Система опалення часто є джерелом шуму, який має різні форми і, відповідно, різні причини. Проте причиною шуму майже ніколи не є сам радіатор.
Якщо це звук на кшталт плескоту чи булькання води, то ймовірно, проблема в поганому розповітрюванні радіатора. Кожен радіатор має бути обладнаний власним вентильним краном для випуску повітря й установлений з правильним нахилом. Випускник повинен бути у найвищій точці, з протилежного боку від вентиля. В старіших системах розповітрювання радіаторів вирішувалося зворотним розташуванням приладів, тобто найвища точка була в місці підключення — біля вентиля. Повітря таким чином могло виходити у стояк і залишати систему у найвищій точці. Нові регулювальні клапани, керовані термостатичними головками, зазвичай створюють більший повітряний бар’єр, ніж звичайні запірні вентилі. При більшому об’ємі повітря в приладі, наприклад після повторного заповнення системи після ремонту, дегазація триває довше й часто не є на 100% успішною. Можна допомогти, частково послабивши різьбу вентиля й випустивши захоплене повітря. Не варто нехтувати розповітрюванням радіаторів: окрім зниження тепловіддачі, зростає й ризик корозії.
Ревіння або шипіння трапляються досить часто. Вони спричинені великою різницею тиску на регулювальних клапанах. Клапани перекривають потік води до радіаторів залежно від налаштувань термостатичних головок. При закриванні клапанів перетин для потоку зменшується, і різниця тиску перед та за клапанами зростає. Це збільшує швидкість руху рідини через клапан. Правильно спроєктована система повинна реагувати на такі зміни тиску та компенсувати їх через регулювальні клапани на стояках. Якщо цього не відбувається, виникає неприємне шипіння, яке може бути дуже дратівливим, особливо вночі. Шум може посилюватися, якщо в теплоносії є бульбашки повітря. Іноді достатньо більшого відкриття вентиля, але буває, що шум не зникає навіть при повному відкритті. Усунути явище можна лише за допомогою фахівця. Часто доводиться міняти систему компенсації перепаду тиску.
Стукіт, клацання або скрип — це звуки, які найчастіше спричиняє теплове розширення подаючої труби. Труба розширюється під час нагрівання й стискається при охолодженні. Якщо проходи між поверхами або кімнатами виконані без можливості вільного руху трубопроводу, виникає напруга, яка зрештою й викликає шум. Це може траплятися як на висхідних трубопроводах, так і на відгалуженнях для підключення окремих радіаторів. У процесі регулювання через відкривання і закривання вентиля температура труби змінюється. Усунути проблему зазвичай непросто. Ще під час будівельних робіт необхідно враховувати розширення труби й забезпечувати їй можливість вільного руху. Додатковим рішенням є виявлення проблемних ділянок і подальше видалення жорстких опор труб із заміною їх на гнучкі. Для самих радіаторів частковим рішенням може бути використання кронштейнів, які дозволяють рух у горизонтальному напрямку.
Свист або тріск можуть бути ознакою неправильно підключеного радіатора. Це трапляється, коли радіатори типу Ventil Kompakt (VK) підключають у зворотний спосіб. Плутанина з подачею та звороткою легко виникає, особливо під час монтажу радіаторів із правим і лівим підключенням одночасно на одній гілці. Положення подачі й зворотки в такому разі міняються дзеркально. Загалом принцип такий: зворотка (вихід) завжди ближча до краю радіатора. При зворотному підключенні вода надходить у вбудовану регулювальну вставку з протилежного боку, що спричиняє коливання запірного елемента клапана й супроводжується шумами. Інтенсивність і характер шуму залежать від витрати та робочого тиску в системі. Одночасно таке неправильне підключення негативно впливає й на тепловіддачу, яка зменшується приблизно на третину.
6. Яку воду слід використовувати для опалювальної системи?
Питання щодо необхідних властивостей води для опалювальної системи виникає дуже часто. Якість води впливає на роботу й термін служби всієї системи опалення. Зазвичай у якості заповнювального середовища використовується питна вода. Однак сам факт, що вода класифікується як питна, ще не гарантує її придатність для опалювальних систем. Важливими параметрами є жорсткість, кислотність, вміст солей та розчинених газів.
Жорсткість води пов’язана з геологічною основою та ґрунтовими умовами. У вищих районах із гранітною породою вода зазвичай м’якша, у нижчих — твердіша через вапнякові породи. Жорсткість води визначається кількістю кальцієвих і магнієвих солей, що містяться у воді. Під час роботи системи ці солі утворюють нерозчинні карбонати — накип — на теплообмінних поверхнях котлів, зазвичай на котлових теплообмінниках. Шар накипу може наростати на цих поверхнях і з часом відшаровуватися, потрапляючи в систему, де він спричиняє засмічення окремих арматур. У результаті відбувається не лише зниження потужності котла, але й поступове виведення з ладу регулювальних клапанів. Крім того, утворення накипу вивільняє у воду вуглекислий газ, який є корозійно активним і водночас насичує систему небажаними газами. Така система змушена постійно поповнюватися додатковою водою. Цикл підживлення й засмічення системи накипом зрештою закінчується закупоркою теплообмінника чи клапанів.
Жорсткість води визначається, наприклад, за німецькою шкалою жорсткості (°d або dH°). На упаковках пральних порошків вона часто поділяється на 4 ступені:
| 1 | 0 – 7 °d | м’яка |
|---|---|---|
| 2 | 7 – 14 °d | помірно жорстка |
| 3 | 14 – 21 °d | жорстка |
| 4 | over 21 °d | дуже жорстка |
Вода з жорсткістю, що не перевищує 5,6 °d, придатна для використання в опалювальних системах. Для порівняння можна навести інші відповідні одиниці вимірювання:
| German °d | French °f | English °e | American gpg | mmol / L |
|---|---|---|---|---|
| 5,6 | 10,0 | 7,0 | 5,8 | 1,0 |
Ваш постачальник питної води також повинен надати вам значення жорсткості води. Жорсткість води можна визначити орієнтовно, наприклад, за допомогою тест-наборів для акваріумістів. Вони можуть ґрунтуватися на індикаторних смужках або на спеціальних препаратах (метиловий оранжевий), які додаються у пробу рідини по краплях до моменту зміни кольору. Кожна крапля відповідає, наприклад, 1 °d. Однак ми рекомендуємо залишати обробку води фахівцям. Це завжди дешевше, ніж потім оплачувати ремонт пошкодженої системи.
Важливим чинником, що впливає на корозійну стійкість опалювальної системи, є кислотність — pH. Через нестабільність хімічних зв’язків води її хімічний склад, а отже, і кислотність можуть змінюватися за певних умов. Нейтральна вода має значення pH 7. Чим нижче значення pH, тим вода кисліша, і навпаки — чим вище значення pH, тим вона лужніша. Для опалювальної води необхідно регулювати pH відповідно до стійкості матеріалів, використаних у системі опалення. Значення pH можна виміряти, наприклад, за допомогою індикаторних смужок.
Незважаючи на те, що для системи з різними матеріалами, такими як сталь і мідь, підбирається pH, максимально щадний з точки зору корозійних процесів, все ж може виникнути електрохімічна корозія. Вона спричинена високим вмістом солей у воді, так званою солоністю. Солоність, або радше мінералізація, — це сума всіх солей, розчинених у воді. Це переважно катіони Na⁺, K⁺, Fe⁺ та аніони Cl⁻, SO₄²⁻.
Їхній вміст у воді можна визначити за електропровідністю. Електропровідність (вміст іонів) виражається у мікросіменсах (µS) і вимірюється кондуктометром. Вода з електропровідністю до 0,5 µS/см придатна для опалювальних систем.
У воді розчинені гази. В опалювальній воді це головним чином азот, кисень і вуглекислий газ. Вміст розчинених газів у воді залежить від її температури та тиску. Розчинність зменшується зі зростанням температури та зі зниженням тиску. Це явище добре видно при відкриванні пляшки з газованим напоєм: раптове падіння тиску спричиняє появу бульбашок CO₂, які до того часу були розчинені у воді. У природних умовах вода за атмосферного тиску зазвичай містить до 11 мг/л кисню та 18 мг/л азоту. Хоча азот є інертним газом, його надлишок у системі призводить до порушень циркуляції. Допустима концентрація азоту у воді повинна бути меншою за 15 мг/л. Найбільшу небезпеку для опалювальної системи становлять кисень і вуглекислий газ. Ці гази викликають корозію системи. Значну частину газів можна видалити шляхом розповітрювання. Звичайно, повністю цього зробити неможливо. Залишковий кисень і вуглекислий газ витрачаються на корозійні реакції, які з часом припиняються. Однак якщо кисень постійно надходить у систему, це є найпоширенішою причиною її корозії.
1 г O₂ кородує 2,6 г Fe з утворенням до 4,13 г Fe(OH)₃, тобто іржі, одночасно утворюючи 1,4·10⁻³ м³ водню.
Джерелом проникнення кисню можуть бути витоки окремих елементів системи, невідповідний або неправильно спроєктований розширювальний бак, проникність деяких пластикових елементів, але передусім — підживлювальна вода.
